Ченці, монастир і коні Хереса

Монастир біля Гуадалете

Картуха Хереса також відома як Санта-Марія-де-ла-Дефенсьон. За даними Вікіпедії, поштовх до її заснування дав Альваро Обертос де Валето — лицар генуезького походження, якого Альфонсо X призначив захищати Херес після його завоювання у 1264 році. Не маючи спадкоємців, він заповів свій статок на картезіанський монастир. Місце біля річки Гуадалете було обрано у 1475 році, а будівництво в стилі пізньої готики розпочалося у XV столітті. Андрес де Рібера розпочав ренесансний вхід у 1571 році, а фасад церкви було перебудовано в бароковому стилі у 1667 році.

Початок історії коней

За даними Міністерства сільського господарства, картезіанську лінію вперше вивели в монастирі наприкінці XV століття, на деесі Фуенте-дель-Суеро поруч із ним. Вікіпедія зазначає, що родовід простежується до 1476 року і що ченці розводили та зберігали його принаймні з того часу. Іспанська Вікіпедія описує, як ченці розводили коней великої чистоти на волі у Фуенте-дель-Суеро. Господарство, яке відвідують туристи сьогодні, розташоване в тому самому маєтку, поруч із монастирем.

Спротив короні

Англійська Вікіпедія зазначає, що протягом наступного століття ченці ревно оберігали цю лінію, опираючись королівським наказам схрещувати своїх коней з неаполітанськими та центральноєвропейськими породами. Додається, що вони все ж таки ввели арабські та берберські кровні лінії. Стаття про Херес викладає ту саму історію стисліше: коли Корона наказала схрещування, ченці відмовилися і зберігали свою лінію майже 400 років. Стаття Вікіпедії про картузіанців додає, що генетичне дослідження 2006 року не виявило генетичних відмінностей між картузіанськими та іншими чистокровними іспанськими кіньми.

Французькі війська, вигнання та порятунок

Вікіпедія розповідає, що 1810 року під час Піренейської війни французькі війська використовували комплекс як казарму, завдавши йому тяжких руйнувань, а ченці втекли до Кадіса й повернулися на спустошене місце. Іспанська Вікіпедія зазначає, що 1810 року священник Педро Хосе Сапата роздобув близько 60 кобил і трьох жеребців та переховував їх у Бренья-дель-Аґуа, і називає це основою нинішнього табуна. Англійська Вікіпедія зауважує, що деяких картузіанських коней згодом називали кіньми Сапати. 1835 року, йдеться далі, конезавод при монастирі було розформовано, а коней передано іспанській державі.

Клеймо, що дало назву стайні

Назва стайні — Hierro del Bocado — походить від клейма, яким таврували її тварин. Англійська Вікіпедія зазначає, що оригінальне клеймо ченців, яке зображало дзвін, у XVIII столітті замінили клеймом у формі вудил. Іспанська Вікіпедія приписує Hierro del Bocado Педро Хосе Сапаті й каже, що саме воно дало назву табуну. Обидві версії розходяться щодо дати, тож цей путівник не обирає жодну з них.

Монастир сьогодні

Вікіпедія зазначає, що 1856 року картезіанський монастир став національною пам'яткою — одним із перших приблизно десятка таких об'єктів в Іспанії — і нині внесений до переліку Bien de Interés Cultural. Сестри Віфлеєму, Успіння Діви Марії та Святого Бруно продовжують чернечу традицію, яку картузіанські отці плекали понад п'ять століть. Більшість картин, які Франсіско де Сурбаран створив для святилища, нині зберігаються в Museo de Cádiz. Квиток на конезавод, описаний на цьому сайті, охоплює коней, а не монастир.

Кому це не підходить

Мандрівникам, які сподіваються на екскурсію монастирськими келіями та розписами, варто пошукати інше: квиток на кінний завод — це відвідування господарства, що виросло з монастиря, а не самого монастиря. Перед тим як планувати поїздку навколо цього, перевірте власні умови відвідування монастиря, адже вони не пов'язані з цим бронюванням.

Читати далі: Що таке картезіанський кінь і що відбувається на кінному заводі?